"Джерело зла" очима Фабріса Юмберта
ДЖЕРЕЛО ЗЛА
Перріс Містере Проктор, ви читали Біблію?
Проктор Так, читав.
Перріс А я думаю, що ні, інакше б ви знали,
що Каїн також був праведною людиною, і все
ж таки він вбив Авеля.
Артур Міллер, «Важке випробування»
8 січня 2009 року у паризьких книгарнях з’явився новий роман з вражаюче серйозною і навіть шокуючою назвою – «Джерело зла» (фр. «L’origine de la violence »). Його автором є Фабріс Юмберт, письменник-початківець (на даний момент у його літературному доробку лише чотири книги), представник нового покоління літераторів-франкофонів, який, на відміну від багатьох сучасників, пише книги не заради грошей та слави, за що й отримав у вустах преси почесне звання «хранителя літературних цінностей» Франції. Доктор філологічних наук, він викладає німецьку мову у Франко-германському ліцеї міста Бюк, розташованому недалеко від французької столиці, а тому і не дивно, що кожен рядок «Джерела зла» сочиться інтелектуальною стриманістю та витонченістю цього чоловіка. І справді передивляючись інтерв’ю за участю мосьє Юмберта, розумієш, що за зовнішньою скромністю та простотою, які демонструє письменник своїм одягом та манерою спілкування з журналістами, криється глибокий аналітичний розум, що на сторінках своїх романів не лише переймається «вічними» питаннями людського існування, але й ставить нові, ще не чувані жодним з нас.
Що є насильство? Де воно бере свій початок? Саме ці питання починає ставити собі молодий викладач німецької мови, мосьє Фабр, після звичайної на перший погляд шкільної поїздки до Германії. Крокуючи разом зі своїми учнями похмурими коридорами концентраційного табору в Тюрінгії (Бухенвальд), він випадково отримує в руки стару фотографію одного з полонених. І…О, диво! Виснажений та майже втративший людську подобу чоловік на ній як дві краплі води схожий на його батька Адріана! Отже, коли всі розпитування та намагання дізнатися правду у членів сім’ї виявляються марними, наш герой вирішує розпочати власне розслідування, яке кінець кінцем призводить до розкриття страшної таємниці його родини. Той самий в’язень, який назавжди позбавив Фабра миру та спокою, є ніхто інший як його прадідусь, Давід Вагнер, чоловік, з якого починається інша гілка родини Фабрів, та, про яку ніколи не говорять вголос, прихована, знеславлена, навіки стерта з сімейних архівів. З нею, як і з іменем Давіда, пов’язана ганебна історія зради прабабусі головного героя Вірджинії, наслідком якої стало народження його батька. Подорожуючи Францією та Німеччиною та дізнаючись усе більше про «брудне» минуле своїх попередників, Фабр поринає у похмуру атмосферу гіркоти людського серця та нечуваної жорстокості нацизму…
Перераховуючи численні достоїнства «Джерела зла» (а їх таки чимало), перш за все варто відзначити його винятковий стиль. Філологічна освіта Фабріса Юмберта дається взнаки: роман написаний добірною літературною мовою, автор використовує складну лексику та книжні часи. Читаючи «Джерело зла», мимоволі згадуєш твори Марселя Пруста з його унікальною манерою одягати думку у розкішні шати, зіткані з безкінечних речень та химерних порівнянь. Проте, попри позірне вербальне переобтяження оповіді, роман читається, як часто говорять росіяни, «взахлеб». Не знаю, добре це чи погано (вирішувати вам), проте «Джерело зла» ніби поглинає тебе. Рухаючись сторінками тексту, ти ніби проникаєш все далі й далі вглиб свідомості головного героя, бачиш найтемніших та найстрашніших демонів його душі, і іноді здається, що пірнувши так глибоко, ти вже не зможеш піднятися на поверхню, не зможеш просто так відкласти книжку вбік та далі займатися своїми справами, що тобі вже ніколи не стати таким, як раніше. І це справді так. «Джерело зла» належить до тієї категорії літературних творів, які раз і назавжди змінюють тебе. Цей роман може сподобатися або ні, проте до нього не можна залишитися байдужим.
Надзвичайно важкою є й та проблема, яку письменник піднімає у своєму творі. Звідки береться зло? Що змушує людину чинити жахливі, аморальні, антигуманні вчинки: брехати, зраджувати, нелюдськи знущатися над ні в чому неповинними людьми, морити голодом, травити у газових камерах, вбивати…? Як могла Німеччина – країна, що зростила таких геніїв як Шіллер та Гете – присягнути Гітлеру та дозволити йому та його соратникам кожного дня протягом чотирьох нескінченних років чинити нелюдські злочини? Як могла вона – колиска світової культури – обернутися на страшного звіра, що навіки поглинув десятки мільйонів життів у всьому світі? Недарма Фабріс Юмберт в своєму романі «Джерело зла» час від часу звертається до образу Люцифера, найпрекраснішого та найулюбленішого з божих янголів, який зрадив Творця та був скинутий до Пекла, аби до кінця часів бути уособленням Абсолютного Зла. Так і в родині Фабрів, прекрасна та до нестями кохана Вірджинія зраджує свого чоловіка Марселя, поринаючи у безодню тваринної пристрасті та гріха… Унікальність письменницького бачення мосьє Юмберта та, як наслідок, його творіння, на мій погляд, полягає в тому, що через призму сімейної таємниці, такого собі скелета в шафі, автор зміг хоч трохи підняти завісу набагато більшої загадки – загадки природи жорстокості на насильства в людському серці.
«Джерело зла» – беззаперечно надзвичайний роман. Показовим є той факт, що він був опублікований видавництвом Passage, яке спеціалізується на відкритті нових таланів у літературних колах Франції (що є ще одним підтвердженням винятковості письменницького генія Фабріса Юмберт), а сама книга отримала премію Ренадо, другу за значимістю після Гонкурівської літературну премію Франції, лауреатами якої були такі письменники як Луї Арагон та Марсель Пруст. «Джерело зла» заслуговує на увагу як тих, хто просто отримує задоволення від вишуканої французької мови, так і кожного, хто в будь-якому вчинкові окремої людини здатен помітити ледь вловимий присмак неуникної та нищівної природи людства.
Петрова Тетяна.